Єва Гонсалес
Історія Єви Гонсалес, мабуть, типова для часів, коли художницям доводилося боротися за визнання у світі «чоловічого» мистецтва. Як і інші художниці-імпресіоністки, вона була змушена протистояти недовірі та жорстокій критиці, долати ставлення до неї як до «звичайної натурниці» та «невмілої наслідувачки», виходити з тіні знаменитих вчителів.
Єва Гонсалес народилася в Парижі у родині іспанського письменника Еммануеля Гонсалеса. У 16 років Єва почала вивчати малюнок і живопис у майстерні Шарля Шаплена, де навчалися жінки, а 1869 року познайомилася з Едуардом Мане, який і став її учителем та художнім наставником.
“Ложа в італійському театрі”
Музей Орсе, Париж
Сьогодні картина знаходиться в Музеї Орсе і має розміри 97,7 × 130 см. Це масло на полотні, яке у 1927 році було передано музею Жаном Герраром, сином художниці.
Дуже непросто було молодим художникам пробитися через офіційну систему Салону. Перша версія твору, за даними Музею Орсе, ймовірно, була відхилена Салоном 1874 року, поставивши під сумнів справжність – вона здалася критикам надто «чоловічою». Після переробки картина з’явилася у Салоні 1879 році, де вже отримала сприятливий прийом.
Сюжет здається на перший погляд простим: чоловік та жінка перебувають у театральній ложі. Але в XIX столітті театральна ложа була набагато більшою, ніж місце, звідки дивилися виставу. Це був простір соціального спостереження – своєрідна сцена всередині самої сцени. У театрах «італійського типу» заможна публіка приходила не лише дивитися виставу, а й показувати себе, спостерігати за іншими, зустрічатися та вести світське життя. Замість жвавої світської сцени художниця показує двох людей, які наче перебувають у різних просторах. Їхні обличчя та пози дивовижно відсторонені, а між ними майже немає емоційного контакту.
Ця навмисна невизначеність нагадує художній принцип Мане — не давати глядачеві готового пояснення того, що відбувається, і уникати надто очевидної сентиментальності.
Моделью чоловіка був Анрі Геррар, майбутній чоловік художниці, а жінкою її сестра Жанна.
