Documenta – це одна з найвпливовіших виставок сучасного мистецтва у світі, що проводиться кожні п’ять років у місті Кассель, Німеччина.
Виставка була заснована у 1955 році і з того часу стала важливою платформою для демонстрації нових художніх ідей та напрямків.
Засновник Арнольд Боде художник, дизайнер та вчитель (якому було заборонено займатися професією в 1933 році) — отримав можливість реалізувати свою давню мрію- організувати велику міжнародну виставку сучасного мистецтва в Німеччині.
Метою виставки було відновлення культурних зв’язків Німеччини з міжнародним співтовариством після руйнівних наслідків Другої світової війни.
На той момент Німеччина перебувала в ізоляції, а авангардне мистецтво було практично забуте в країні через нацистську пропаганду, яка таврувала його як «дегенеративне мистецтво».
Назва виставки – одна із версій, вигадане слово. Майбутній термін мав продемонструвати, що кожна виставка — це своєрідна документація із сучасного мистецтва, недоступного для німецької публіки під час епохи нацизму.
Арнольд Боде в основному відомий як куратор, викладач та дизайнер, він також, наскільки дозволяв йому час, працював як художник та живописець. На жаль, майже нічого не збереглося з його ранніх робіт, так як майже весь його художній архів згорів з його квартирою під час бомбардування 1944 року.
Боде був викладачем мистецтва та, в першу чергу, розробляв меблі та виставкові стенди у 1950-х роках. Все своє життя він залишався візіонером та активістом.
У 1974 році Боде отримав Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» за життєві заслуги.
Місце проведення вибрали Музей Фрідеріціанум — найстаріший музей на європейському континенті.
Повністю згорілий у 1943-44 рр. і на тот момент лише нещодавно був відновлений. Навряд чи можна знайти більш відповідний символ для культурно-освітньої катастрофи, яку Боде сподівався усунути за допомогою виставки.
Голі, побілені стіни, для облицювання використовували панелі із конструкцій з непрозорого чорного і напівпрозорого білого пластику, який регулював надходження денного світла.
Арнольд Боде прагнув показати роботи сучасних художників, які значною мірою ігнорувалися протягом кількох десятиліть.
Нью-Йоркський Музей сучасного мистецтва надіслав на виставку знамениту роботу Пікассо “Дівчина перед дзеркалом”. Національні музеї Франції направили до Касселя добірку творів кубістів. У центрі ротонди була виставлена дуже символічна робота Вільгельма Лембрука Kniende (Фігура на колінах) 1911 року.
Включені до експозиції роботи таких майстрів, як Пікассо, Кандинський, Клеє Матісс, Шагал, Мондріан допомогли повернути увагу до модернізму.
Перша Documenta залучила 130 000 відвідувачів.
Успіх виставки Боде пояснював великою цікавістю з боку світового та німецького змі і тим, що “люди жадали подивитися на те, чого вони не могли побачити у страшні часи війни”.
Спочатку Documenta замислювалася як одноразовий проект, але її величезний успіх серед публіки та критиків зробив виставку регулярною подією. Незабаром Documenta стала однією із провідних міжнародних платформ для сучасного мистецтва.
Під час наступних виставок Documenta почала розширювати свій вплив. Documenta II (1959 рік) відбулася з 11 липня по 1 жовтня, представила 1770 робіт 336 художників (з них лише одинадцять жінок), переважно з Європи та США, можна було побачити модерн останніх 50 років.
Робот було так багато, що їх неможливо розмістити лише у музеї Фрідериціанум, Documenta ІІ займає ще Оранжерею та палац Бельвю. Один лише Нью-Йоркський Музей сучасного мистецтва надіслав майже сто робіт.
Виставлено низку творів представників абстрактного експресіонізму Джексона Поллока та Марка Ротко, картини Роберта Раушенберга, Вольса, скульптури Альберто Джакометті, Осипа Цадкіна, Норберта Крике, Генрі Мура та Ханса Арпа.
Виставку відвідали 134 тисячі осіб, що перевищило відвідуваність першої documenta
Documenta III (1964 рік) представила мінімалізм, концептуальне мистецтво та кінетичні скульптури. Ці десятиліття стали періодом закріплення її міжнародного статусу. Знову Вернер Хафтманн був його радником з теоретичних питань у багаточленних комітетах живопису, скульптури та малюнку.
Девізом виставки став вислів Хартмана: “Мистецтво – те, що роблять знамениті художники”.
Під девізом “Світло і рух” виставляються кінетичні об’єкти: “Білий світловий млин” Хайнца Мака, Отто Піне та Гюнтера Юккера, “Автомобільна скульптура (жук)” Харрі Крамера.
Documenta III з технічних причин відкрилася на рік пізніше від запланованої дати і представила понад 1450 експонатів.
І після цього було вирішено проводити виставку кожні 5 років та визначено, що тривалість Documenta становитиме 100 днів.
Виставка привернула близько 200 000 відвідувачів і загалом була висвітленна позитивно міжнародній пресі.
На цей раз засновник виставки, Арнольд Боде, востаннє очолював організацію.
Documenta IV (1968 рік) і остання, за який Арнольд Боде відповідав головним чином, була представлена під дуже молодіжним гаслом «Наймолодша документа в історії».
Арнольд Боде, залишаючись членом Ради та офіційним керівником documenta, втратив свою провідну позицію. Вернер Хартман і інші засновники documenta вийшли з керівництва.
Концепція виставки та процес відбору художників викликали хвилю суперечок та протестів (зі 150 учасників лише 4 були жінками). Після кількох внутрішніх суперечок було обрано команду з двадцяти шести членів, яка ухвалювала рішення щодо відбору художників відповідно до базових.
Загалом, приблизно третина всієї виставки була присвячена мистецтву зі США, яке представляло п’ятдесят один художник, і цей факт приніс Documenta 4 прізвисько «Американка».
Однак популярність Documenta продовжувала зростати: тоді її відвідало 207 тис. людей.
1972 року куратор Харальд Зеєманн представив Documenta V, яка стала знаковою завдяки радикальній переоцінці концепції мистецтва.
Вперше мистецтво розглядалося через соціальні і політичні зміни.
Виставка включала перформанси, хепенінги та роботи, що фокусувалися на актуальних проблемах суспільства.
Гаральд Зеєманн став засновником вільного кураторства та змінив уявлення про створення виставок.
Виставка включала роботи, що відображають особисті міфології художників, а також паралельні візуальні світи, такі як політична пропаганда та кітч.
Однією з помітних робіт була Five Car Stud Едварда Кінхольца, що зображує сцени расистського насильства в США.
Documenta VI 1977 року зробила крок у бік відеоарту, вперше експонуючи відео як твори мистецтва.
Кіно, фотографія, відео, артбуки або книги художників у виставковому просторі перевернули уявлення про межі мистецтва та розширили їх.
Під керівництвом Манфреда Шнеккенбургера, стала наймасштабнішою на той момент, представивши 2700 робіт 622 художників. Виставку відвідало 343 410 осіб.
1982 року Documenta VII під кураторством Руді Фукса представила роботи художників з усього світу, що ознаменувало початок глобалізації виставки.
Вона стала майданчиком для інтеграції мистецтва з Азії, Африки та Латинської Америки.
Один із ключових проектів у світі мистецтва полягав у тому, щоби посадити сім тисяч дубів: через усю Європу. Перед музеєм у Касселі художник виклав величезну купу базальтових блоків. Їх кількість зменшувалася відповідно до того, як висаджувалися дерева.
Завданням Бойса було не стільки висадити самостійно дерева, скільки заохочувати різних людей по дорозі допомагати йому в цьому.
Усі сім тисяч дубів були висаджені тільки через 5 років і вже без участі самого Бойса, який помер у 1986 році.
Documenta VIII (1987 рік) Манфред Шнекенбургер – єдиний в історії виставки – вдруге запрошений як художній керівник.
Він розставляє нові акценти: велику роль відіграють програми перформансів (Лілі Фішер, Minus Delta t, Адам Нойлд Інтермішн) та безліч звукових (Джон Кейдж, Акіо Суцукі) та відеоінсталяцій (Нам Джун Пайк, Дженні Хольцер, Марі-Джо Лафонтен, Фабрієо). Значне місце займають архітектура та дизайн.
Незважаючи на критику за нібито «випадковий» відбір робіт, представила 405 художників та залучила 474 417 відвідувачів.
Величезний успіх серед відвідувачів отримала Documenta IX (1992) Бельгійський куратор Ян Хут створив насичену паралельну програму, що включала джаз, бокс та бейсбол. Тоді виставка привернула увагу 603 456 відвідувачів та представила 1 000 робіт 189 художників.
Основним підходом куратора до створення Documenta було бажання працювати з новими авторами та авторками, на відміну від усталеної моделі, коли куратори працюють переважно з колом добре знайомих художників.
Ян Хут зводить хаос у структурний принцип.
Хаос – це не негативне визначення, а творчий принцип, що гарантує динаміку мистецтва та художніх виставок.
У 1997 році Documenta X під керівництвом кураторки Катрін Давид досліджувала питання глобалізації, політики та постколоніалізму.
Вперше виставка зосередилася на мультидисциплінарних підходах, включаючи відеоарт, інсталяції та нові медіа.
Зрештою, ” Documenta розширила свій формат, ставши не лише майданчиком для творів, а й місцем для дискусії, на яких обговорюються теми урбанізму, територій, ідентичності, громадянських прав, держави та расизму, глобалізації, постколоніалізму та багато інших.
Так, усі 100 днів проекту супроводжувалися щоденними заходами: лекціями, дискусіями.
Documenta XI (2002) запам’яталася тим, що вперше куратором став неєвропейський експерт, Окві Енвезор, який народився в Нігерії.
Участь у проєкті взяли не лише художники та художниці з усього світу — на чотирьох різних континентах проходили паралельні події, що продовжило розширювати формат виставки організована навколо тем міграції, урбанізації та постколоніального досвіду, з особливою увагою до документальної фотографії, фільму та відео, а також робіт з різних регіонів світу.
За допомогою такої структури documenta пов’язала країни та континенти, які досі через верховенство західного поняття мистецтва стояли за дужками всесвітньої мистецької виставки.
650 000 відвідувачів за сто днів роботи виставки – новий рекорд documenta
Documenta XII (2007), під керівництвом Роджера М. Бюргеля та Рут Ноак, представила понад 500 робіт 114 художників та залучила 754 301 відвідувача.
“Міграцією форми” називають куратори Роджер М. Бюргель та Рут Ноак своє бачення історії мистецтва. Ця історія не знає поділу на “східне” та “західне”, “старе” та “нове”.
Documenta XIII (2012) куратором виставки вдруге в історії стала жінка Каролін Христов-Бакаргієв.
На виставці торкнулись теми війни, втрат та відновлення, а також оголосили про паралельну виставку в Кабулі, Афганістан.
Загалом залучили рекордну кількість відвідувачів — 904 992 особи
Documenta XIV (2017) під керівництвом Адама Шимчик була проведена у двох містах: Касселі та Афінах, залучаючи 891 500 відвідувачів у Касселі та 339 000 в Афінах, що символізувало діалог між Північчю та Півднем Європи.
Події у центрі Касселя на площі 1933 року, коли нацисти влаштували показове спалення книг, стало основою для грандіозної роботи аргентинської художниці Марти Мінухін.
Авторка створила інсталяцію “Пантеон книг”, що повторює форму та вигляд афінського храму. На металеві конструкції кріпився прозорий пластик, у численні кишені якого розмістили примірники книжок. Марті знадобилося 50 тисяч книг, які будь-коли були заборонені в різних куточках світу.
Ця робота безперечно стала візитівкою Documenta XIV
Остання Documenta XV (2022 рік), організована колективом Ruangrupa з Індонезії, понад 1 500 художників і залучила понад 738 000 відвідувачів. зосередилася на принципах колективності, стійкості та взаємодії з місцевими спільнотами.
Це стало новим кроком у розвитку виставки, де акцент зроблено на практиках, спрямованих на трансформацію суспільства.
В основу концепції покладено цінності та ідеї lumbung — індонезійське слово, що позначає рисовий сарай, де зібраний урожай зберігається для загального блага громади.
Documenta сьогодні – це не просто виставка, а глобальний феномен, який досліджує взаємодію мистецтва та суспільства.
Вона стала платформою для дискусій про соціально-політичні проблеми, стійкість та майбутнє мистецтва.
Documenta продовжує ставити тренди в сучасному мистецтві, надаючи місце як для відомих майстрів, так і для молодих художників-початківців.
З кожним новим випуском Documenta підтверджує свою роль як головний індикатор змін у світі мистецтва, відображаючи виклики та зміни епохи.
Наомі Беквіт — американська історик мистецтва, яка з 2021 року обіймає посаду заступника директора та головного куратора Музею Соломона Р. Гуггенхайма.
Раніше вона була старшою кураторкою Музею сучасного мистецтва в Чикаго.
Беквіт приєднався до кураторської команди в травні 2011 року.
Художнє кураторство майбутнього Documenta 16 було вирішено: «Наомі Беквіт була обрана міжнародним конкурсним комітетом і призначена Наглядовою радою».
Documenta 16 відбудеться в Касселі з 12 червня по 19 вересня 2027 року.
