У містечку Живерні, розташованому між Руаном та Парижем, знаходиться будинок-музей французького художника-імпресіоніста Клода Моне (Musée Claude Monet).
Тут він жив з 1883 до своєї смерті в 1926 році.
Моне побачив це місце випадково, проїжджаючи повз потягом і вже ніколи не зміг більше забути!
Навесні 1883 року художник орендував садибу, зайнявся облагородженням території та захопився своїм великим творінням – садом.
Через десять років Моне викупив ділянку і звив тут тихе сімейне гніздечко разом із дітьми та своєю другою дружиною Алісою Ошеде.
Перебравшись у садибу, Моне перефарбував віконні віконниці, двері, сходи та перила з традиційного сірого в зелений і пустив по рожевих цегляних стінах дикий виноград.
Він так захопився садівництвом, що самостійно облаштував розкішний сад у японському стилі із знаменитим ставком для латаття, плакучими вербами, квітами, екзотичними рослинами та знаменитим японським зеленим містком, обвитим гліцініями.
Відтепер цей сад став місцем натхнення художника, де створить усі свої найбільші твори!
Як і в інтер’єрах, він був геніальним любителем, садив упереміж плодові та декоративні дерева, садові та польові квіти. Він дбав по-справжньому лише про те, щоб вони були яскравими та змінювалися цілий рік.
Паризький торговець саджанцями надіслав йому каталог багатьох сторінках — щоб не мучитися з вибором, він замовив відразу все.
Турботу про посадки художник віддав команді з шести садівників, які за кілька років створили на дуже скромній площі різноманітність сюжетів, гідну ботанічного саду.
У 1893 році Моне купив другу ділянку, що лежала з іншого боку залізниці, яка розділила його володіння надвоє. Водний сад став певним визнанням художника в любові до японського мистецтва, ландшафтного дизайну та східної філософії.
Облагородив береги струмка на ім’я Рю і поставив запруди, перекинув японські містки, висадив плакучі верби, бамбук, сакуру. А ставки заселив водяними ліліями.
Багато рідкісних рослин були подаровані друзями Моне, серед яких відомі імпресіоністи: Анрі Матісс, Поль Сезанн, П’єр Ренуар, Каміль Пісарро.
Сьогодні Нормандський сад біля будинку Моне вирує барвистим розмаїттям рослин. Загалом у саду налічується близько 200 тис. рослин
Cім’я Моне і мецената Ошеде з’їхалися разом, оскільки фінансове становище обох сімей погіршилося і таким чином вони могли скоротити витрати.
Моне і мати шістьох дітей вирішують об’єднати дві родини та разом продовжувати ростити дітей.
У цей же час вони переїжджають до Живерні.
Спочатку сім’я Моне переживала важкий період їхнього життя, тому Моне доводилося задовольнятися однією майстернею, яку він ділив із салоном для всієї родини, але через три роки завдяки його другові та торговцю картинами Дюрану-Рюелю, вдається побудувати другу майстерню, де художник може спокійно працювати і його не відволікає ніякий шум і метушня.
Перший поверх відкривається невеликим передпокоем з виходами в блакитну вітальню зліва, лимонну їдальню праворуч і сходи, що ховаються за стіну, що ведуть на другий поверх.
Блакитна вітальня, або читальна зала. Кімната має узорчатий бордовий килим, дубовий комод і столики, камін з дзеркалом над ним, а також книжкову шафу. Білий та блакитний кольори поєднується з бежевими гравюрами японських художників на стінах, яких так любив Клод Моне.
Майстерня. До 1899 Моне віддавався творчим поривом саме тут. Пізніше у кімнаті почали приймати гостей. Тут постелили строкатий килим, розмістили плетені крісла та стільці з подушками, м’який диван, письмові та журнальні столики.
Їдальня. Мабуть, найяскравіша кімната садиби: жовті стіни, серванти, стільці, стельова балка, столи і навіть плафон — наче залиті сонячною фарбою. У центрі кімнати — обідній стіл із десятьма стільцями для всієї багатодітної родини Моне. На стінах висять гравюри, а на столиках та в серванті – сервізи та декоративний посуд.
Кухня. Наступні двері з їдальні ведуть у простору кухню з синім руанським кахлем та меблями у біло-блакитних кольорах.
На стінах висить мідне кухонне начиння та квіти у підвісних вазонах.
Другий поверх – житловий і вміщує безліч спалень, вбиральні, туалети та швейну кімнатку. Стіни прикрашені репродукціями Ренуара, Кайботта, Сезанна і, звісно, самого Моне.
Праворуч від центральних сходів були витягнуті вздовж коридору спальні дітей, а ліворуч — кімнати Моне та його другої дружини Аліси.
Їх поділяла нейтральна смуга, ванні кімнати, а у господаря будинку були ще й додаткові сходи прямо зі спальні до майстерні.
А через 16 років Моне облаштовує ще й третю майстерню, яку він у 1915 році використовує для – знаменитої серії латаття, яку він планує подарувати державі.
Саме завдяки його другові та міністру торгівлі та промисловості Жоржу Клемонсо, Моне вдається побудувати в цей важкий воєнний час таку величезну майстерню, зі скляним дахом та стінами, куди добре потрапляє сонячне світло, що дає можливість художнику передавати на своїх полотнах таку неповторну світлову гаму. Клемонсо також допомагає Моне визначити його дар із 18 полотен саме в такі умови, які необхідні для такої цінної колекції, тобто спеціально обладнаний зал в Оранжереї саду Тюїльрі.
Художник не може за життя розлучитися зі своїми творіннями, тому, незважаючи на підписання договору про передачу картин у 1922 році, полотна покинуть Живерні лише у 1927 році, тобто наступного року після смерті Моне.
Другий син Клода Моне Мішель у 1966 році заповідав цей маєток та картини Академії образотворчих мистецтв. Це найбільший дар музеїв у Франції.
Мішеля це родове гніздо не приваблювало.
Утримання будинку та саду взяла на себе падчерка і одночасно невістка художника — Бланш Моне Ошеде, дочка другої дружини Моне Аліси. Вона доглядала сад за допомогою старшого садівника Лебре. Після смерті Бланш у 1947 році сад виявився практично повністю покинутим.
Виділених Академією образотворчих мистецтв коштів було недостатньо на ремонт та відновлення саду, і тоді знайшлися американські меценати, які допомогли врятувати Живерні.
Сад був у дуже занедбаному вигляді, все посадили заново. Вдалося без проблем провести всі необхідні роботи з реставрації будинку та саду Клода Моне.
Сьогодні будинок став музеєм, а Живерні щороку відвідує півмільйона туристів. Сад відкритий з квітня по листопад.
