Уолтер Кін став сенсацією у світі мистецтва у 60-х. Його картини із зображенням дітей з великими очами хотіли мати всі.
Зі слів митця його життя як художника почалося у Берліні в 1946 році, він спостерігав за нещасними великоокими дітьми, брудні, обірвані маленькі жертви війни, що люто бились за залишки їжі, знайдені у смітті.
Замовлення текли рікою, як і гроші. Для тих, хто не міг собі дозволити придбати оригінал, Уолтер почав продавати репродукції полотен у вигляді вітальних листівок, календарів та плакатів, що розходилися багатомільйонними тиражами.
Уолтер стає королем сучасного мистецтва, одним із найвідоміших арт-діячів планети.
Яким же виявився шок для громадськості, коли дружина Уолтера – Маргарет в 1970 році дала інтер’ю і зізналась, що автором усіх картин є вона.
Про те, що чоловік ставить під її портретами свій підпис, Маргарет дізналася не одразу.
А коли нарешті здогадалася і просила виправити, чоловік почав стращати, що за обман вони втратять всі свої статки в судових процесах і потраплять на вулицю із маленькою дитиною та і кому будуть потрібні її картини, через упереджене ставлення суспільства до «жіночого мистецтва».
Маргарет Кін працювала по шістнадцять годин на добу за заштореними вікнами в повній ізоляції від навколишнього світу, в той час коли чоловік жив на широку ногу і ні в чому собі не відмовляв.
Пізніше вона подала до суду на свого колишнього чоловіка, який відмовлявся визнавати фальсифікацію. Щоб розсудити подружжя, суддя зажадав на власні очі побачити як створюються картина. Уолтер Кін відмовився, пославшись біль у плечі, а Маргарет написала картину за 53 хвилини.
Після трьох тижнів розглядів суд ухвалив виплатити художниці 4 млн доларів компенсації.
Але гроші вона так і не отримала, так як чоловік весь статок пропиячив.
Після засідання вона сказала: «Мені не потрібні гроші— Я тільки хотіла, щоб усі знали, що картини були моїми».
Після судових розглядів року публіка розділилася на два табори: одні звинувачували Маргарет у слабкості та інфантильності, інші захоплювалися її мужністю та самовідданістю.
Ця історія і взята за основу Тімом Бертоном для зйомок фільму «Великі очі»
