Лувр (Musée du Louvre) – один із найвідоміших і відвідуваних музеїв світу, розташований у Парижі. Його історія налічує кілька століть, і Лувр пройшов довгий шлях від середньовічної фортеці до сучасного музею світового значення.
Більше того, історія Лувру тісно пов’язана не лише з історією розвитку Парижа, а й з історією становлення Французької держави загалом.
У 2018 році кількість відвідувачів Лувру перевищила 10,2 млн осіб, що є рекордом.
Це на 3,5 мільйона більше, ніж відвідувачів Ватикану, другого за величиною музею Європи. 70% відвідувачів — іноземні туристи, що робить його не лише найбільшим музеєм у світі, але й найпопулярнішим.
За словами французького історика Патріса де Монкана, «Лувр, без його вмісту, коштує приголомшливих $10,5 мільярдів», а його твори мистецтва та предмети «ймовірно мінімальну вартість $35 мільярдів» .
Ця місцевість була раніше мисливськими угіддями французьких королів, і, за переказами, фортецю Лувр збудували на тому місці, де знаходився мисливський будиночок і називався “Lupara”. Це один із можливих варіантів походження назви “Лувр”.
Інше тлумачення – від слова “loewer” – “замок” старофранцузькою.
Ще один варіант – від слова “loup” – вовк, оскільки вовки дійсно удосталь водилися в тих краях.
Історія Лувру починається в 1190 році, коли король Філіп II Огюст побудував на місці нинішнього музею фортецю для захисту Парижа від вторгнень. Його розташування на правому березі річки Сени зробило його ідеальним оглядовим майданчиком і першою лінією оборони для короля.
Паризький замок мав квадратне планування, на кожному куті знаходилося по вежі, а в центрі здіймалася цитадель тридцятиметрової висоти.
Стіни були оточені ровом. Замок слугував як і фортеця, арсенал, в’язниця, архів, сховище для скарбниці.
У XIV столітті, за Карла V, наказано оточити Париж новою фортечною стіною, і Лувр повністю втратив своє значення в системі оборони міста.
Фортеця була перетворена на королівську резиденцію. Замок отримав нову архітектуру, що включає вежі, житлові приміщення та парадні зали.
З’явилася спеціальна бібліотечна вежа, що включала понад 900 манускриптів та рукописних книг, зібрання якої згодом стало основою Національної бібліотеки Франції.
Крім того у палаці розбили екзотичні сади, де розмістили дивовижних тварин та птахів.
Найвідомішим в’язнем фортеці був Ферран, інфант Португалії, граф Фландрії та Ено, взятий у полон під час битви при Бувіне в 1214 році.
Філіп II Огюст наказав транспортувати в’язня закутим у клітці. І він залишався там ув’язненим протягом тринадцяти років, то тому, що його дружина Жанна Фландрська не поспішала повернути його, заплативши викуп, який вимагав король.
У неї є інші плани, наприклад, повторне заміжжя з герцогом Бретані. З цією метою вона попросила та добилася від Папи розірвання її шлюбу з Ферраном.
Однак новий король Франції Людовик VIII, негативно ставлячись до союзу Фландрії та Бретані, виступив проти повторного заміжжя хитрої жінки. Тож вона змушена знову вийти заміж за свого бідолашного Феррана, якого вона все ж таки врятувала з королівської в’язниці, заплативши 50 000 паризьких фунтів королю Франції.
Щоб побачити все мистецтво в Луврі, потрібно 100 днів.
Неможливо оглянути весь Лувр за одне відвідування.
Насправді, якби ви витратили лише 30 секунд на кожен витвір мистецтва, знадобилося б 100 днів ( не беручи до уваги сон, їжу та використання вбиральні), щоб побачити їх усі!
На початку XVI століття Лувр став справжнім символом французького Ренесансу.
Італійські походи 1494 – 1565 дали можливість французам не тільки познайомитись із новою італійською культурою та й поповнювати свої замки художніми цінностями.
Карл VIII (1483 – 1498), захопивши Флоренцію в 1494 році, перевіз до Франції багато скарбів палацу Медічі та інші трофеї.
Людовік XII (1498 – 1515) та особливо Франциск I (1515 – 1547) активно запрошують італійських архітекторів, художників, скульпторів, ювелірів, кулінарів тощо, для роботи у Франції.
Король Франциск I реконструював фортецю, перетворивши її на розкішний палац. Саме він привіз до Лувра знамениту «Мону Лізу» Леонардо да Вінчі, яку придбав у художника 1516 року.
На подібне запрошення приїжджає і Леонардо да Вінчі, який два останні роки свого життя проводить у готелі Кло-Люсі в Амбуазі та розробляє там різноманітні інженерні проекти.
Пізніше, у 1530 – 50-ті рр. ХХ ст. у Франції працюють Бенвенуто Челліні, Россо, Пріматіччо, Нікколо дель Аббадо та інші майстри.
З 1546 року починається перетворення фортеці на чудову королівську резиденцію.
Роботи проведені П’єром Леско і продовжувалися під час правління Генріха II та Карла IX. Два нові крила були приєднані до будівлі.
За короля Генріха IV між Лувром і Тюїльрі в 1608 році вздовж берега Сени було зведено галерею (довжина 460 м), що отримала назву Великої галереї (Grande Galerie).
Палац Тюїльрі побудований за бажанням Катерини Медічі, отримав свою назву, оскільки знаходився на місці колишнього черепичного заводу (tuilerie).
Велика галерея стала основою майбутнього музею, оскільки передбачалося, що тут розміщуватимуться королівські колекції. Оформленням та окрасою палацу керували тоді такі художники як Пуссен, Романеллі та Лебрен.
У XVII столітті Лувр продовжував перетворюватися. За часів правління Людовіка XIII та Людовіка XIV палац збільшився у чотири рази. Архітектори Жак Лемерсьє та Луї Лево розробили проекти для розширення палацу, додавши фасад східного крила, відомий як Колонада Лувру.
Людовик XIV мав пристрасть до посуду з твердого каменю. Він зібрав понад 800 предметів, вирізаних з дорогоцінних мінералів, включаючи агат, аметист, ляпіс і нефрит.
Велика галерея Лувру колись була настільки довгою (460 м), що її використовували для полювання на лисиць!
В дощові дні тут проводилося мініатюрне полювання на лисиць з вершниками, які проїжджали по довгому проходу. На той час це була найдовша галерея в Європі.
Довжина була зменшена до 288 метрів під час реконструкції в 1860-х роках.
До кінця XV – початку XVI століть замок занепадає, оскільки королі віддають перевагу іншим резиденціям.
У 1682 році роботи були різко припинені, коли Людовік XIV обирає Версаль як нову королівську резиденцію.
Лувр втратив значення королівської резиденції, його стали поступово займати різні установи. Тут відводилися приміщення для майстерень художників і для квартирантів.
Починаючи з XVIII століття зростає кількість пропозицій перетворити будинок Лувру на музей. Проект народжується за правління Людовіка XV і закінчується з Французькою Революцією.
У 1792 році приймається рішення про відкриття музею, його першим зберігачем призначено Юбера Робера, який негайно приступив до підготовки майбутньої експозиції.
Це сталося після конфіскації майна знаті та королівської родини. Новий музей назвали Музей Центральних мистецтв.
Насамперед колекція музею включала витвори мистецтва, які належали французьким монархам. До них додалися експонати, вилучені з церков та монастирів.
Вперше двері музею були відчинені для публіки 10 серпня 1793 року, вже після революції. У цей час музей демонстрував початкову колекцію з 537 картин.
На початку свого існування Лувр поповнював фонди за рахунок королівських колекцій, зібраних свого часу Франциском I (італійські полотна) та Людовіком XIV (найбільше придбання — 200 полотен банкіра Еверара Жабаха) 2500 полотен.
Уже в період Директорії було проголошено, що Франція має суверенне право на твори мистецтва з інших країн, щоб прикрашати «царство свободи». Перша партія захоплених французькою армією мистецьких пам’яток надійшла з Нідерландів у 1794р.
Поступово до зборів музею було передано найцінніші картини королівської колекції.
Величезна кількість скульптур прийшла з Музею французької скульптури (musée des Monuments français) і після численних конфіскацій майна під час революції.
Резиденцію Наполеона в Луврі можна знайти в музеї. Розкішні апартаменти для імператорських прийомів та офіційних заходів.
Після революції роботи в Луврі продовжив Наполеон I.
Його архітектори Персьє та Фонтен розпочали спорудження північного крила вздовж вулиці Ріволі. Це крило було добудовано в 1852 при Наполеоні III, і спорудження Лувру було завершено.
Наполеон Бонапарт суттєво розширив колекцію Лувру завдяки завоюванням у Європі та Єгипті. Багато витворів мистецтва було вивезено із захоплених країн.
У 1796, після окупації Італії французькими військами під керівництвом Наполеона Бонапарта, з цієї країни було вивезено все найцінніше зі знаменитих колекцій Ватикану, вілли Боргезе, а також найбагатших зібрань Флоренції, Венеції тощо. Наполеонівська армія допомогла наповнити музей мистецькою військовою здобиччю з усього континенту.
Музей тимчасово називався Музей Наполеона.
Директором Лувру став Віван Денон, який брав участь у військових походах Наполеона, зокрема в Єгипет. Віван Денон дуже енергійно проводив політику розширення колекцій.
При ньому зібрання Лувру було вперше систематизовано за географічним і хронологічним принципом.
Протягом XIX і XX століть колекція музею була поповнена внаслідок багатьох придбань і дарів, серед останніх — колекція Едмунда Ротшильда, яка дісталася музею за заповітом останнього.
Фактично, після падіння Наполеона в 1814 році понад 5000 творів мистецтва було повернуто їхнім законним власникам після Віденського договору 1815 року. Проте безліч експонатів залишилося у Франції.
Після пожежі та руйнування Тюїльрі, що сталися під час облоги Паризької комуни у травні 1871 року, Лувр набув сучасного вигляду.
У XIX столітті до колекції Лувру почали додаватися античні артефакти з Близького Сходу, Єгипту та Греції. Цей час ознаменувався поповненням колекції такими шедеврами, як Венера Мілоська та Ніка Самофракійська.
У цей час музей розширювався. Було додано зали для єгипетської, грецької та ісламської колекцій.
На початку Другої світової війни музей вивіз та сховав більшу частину творів мистецтва.
Коли Німеччина окупувала Судетську область, найцінніші витвори мистецтва, такі як Мона Ліза, були тимчасово евакуйовані до Шато де Шамбора.
Коли через рік була офіційно оголошена війна, туди ж було відправлено більшість картин музею. Вибрані скульптури, такі як Ніка Самофракійська та Венера Мілоська, були відправлені до Шато де Валенси.
27 серпня 1939 року, після двох днів упаковки, колони вантажівок почали виїжджати з Парижа.
До 28 грудня з музею було вивезено більшість робіт, за винятком надто важких та «несуттєвих», які залишилися у підвалі музею.
На початку 1945 року, після звільнення Франції, витвори мистецтва почали повертати до Лувру.
Після закінчення війни твори мистецтва повернули.
Коли загроза Другої світової війни стала зростати, Жак Жожар, тодішній директор національних музеїв, розробив план евакуації вмісту Лувру та сховав понад 4000 творів в різних замках і будинках по всій французькій сільській місцевості. Це не малий подвиг! Деякі з картин гігантські, а деякі скульптури важили кілька тонн.
Коли Гітлер наздогнав Париж і прибув до Лувру, він застав музей майже порожнім. Усі картини були вилучені, а також тисячі статуй та інших артефактів.
Ті, що залишилися, включаючи статую Артеміди, були вкриті мішковиною і не були найціннішими предметами, які Гітлер сподівався знайти.
У 1983 році музей потребував нового входу для збільшення кількості відвідувачів.
Китайсько-американський архітектор Йо Мінг Пей виграв проект зі своїм проектом 21-метрової піраміди зі скла та металу. Розміри скляної піраміди ідентичні розмірам Великої піраміди Гізи в Каїрі, Єгипет. Його унікальна структура складається з 673 скляних панелей у формі ромба, а його висота точно дорівнює довжині основи піраміди.
Архітектор вже працював над Національною галереєю мистецтв у Вашингтоні та Бостонським музеєм образотворчих мистецтв.
У 1989 році піраміда стала новим центральним входом до музею та одним із його головних символів.
Багато приватних колекцій були куплені дирекцією Лувру або надійшли за заповітом, а також, як дари.
З цих джерел було отримано більшу частину картин французьких майстрів 18 ст.
Надзвичайно збагатили музей французькі археологи 19 ст. Так, знаменитий учений О.Маріетт проводив розкопки в Мемфісі (Єгипті) і переправив до Лувру 6 тис. знайдених ним пам’яток.
Серед них – Сидячий писар.
У 1819 році французький посол подарував королю Венеру Мілосскую, знайдену на грецькому острові Мілос селянами, а в 1863 році було придбано Ніку Самофракійську, виявлену французькими археологами.
У 1993 році, до 200-річчя музею, було відкрито нові галереї, а весь комплекс повністю віддано під музейне використання.
У червні 2016 року рівень води в річні Сена досяг 6 метрів, що призвело до ініціалізації плану щодо запобігання ризику повені (Plan de Prévention des Risques d’Inondation).
2 червня музей був закритий для превентивної евакуації експонатів із залів музею, що потенційно затоплюються аж до 07 червня.
6 вересня 2017 року міністр культури Франції Франсуаз Ніссен назвала остаточну дату відкриття Лувру в Абу-Дабі.
Це стало першим кроком музею у напрямі глобалізації.
11 листопада 2017 року музей було відкрито для публіки; урочиста церемонія за участю президентів Франції та ОАЕ відбулася 8 листопада. Спеціально до запуску амбітного арт-проекту до ОАЕ прибув президент Франції Еммануель Макрон.
Створення унікального за своєю архітектурою та колекцією музею зажадало близько 10 років та близько $1 млрд, включаючи приблизно $525 млн за право використати назву популярного музею в Парижі.
Триповерхова будівля в паризькому Луврі, відома як Вартовий павільйон, була офіційно перейменована на честь батька-засновника ОАЕ шейха Зайд ібн Султана Аль Нахайяна.
Колекції Лувру зберігають шедеври мистецтва різних цивілізацій, культур та епох.
У музеї близько 300 000 експонатів, з яких лише 35 000 виставляються у залах. Багато експонатів містяться в сховищах, оскільки не можуть бути показані відвідувачам більше трьох місяців поспіль з міркувань безпеки.
Експонати Лувру розбиті на наступні колекції:
Стародавній Схід: до нього входять експонати, що представляють культуру Шумеру, Аккаду, Ассирії, Вавилона, Палестини, Фінікії, Персії, Урарту
Стародавній Єгипет: у колекції відображені всі етапи розвитку культури Стародавнього Єгипту. Поряд із круглою скульптурою, рельєфами, художніми предметами, прикрасами, в експозиції знаходяться саркофаги, папіруси, живопис тощо.
Стародавні Греція, Етрурія, Рим: був утворений 1800 року. В його основу було покладено колекції античних пам’яток, придбаних французькими королями ще у XVI-XVII ст
Мистецтво Ісламу: секція мусульманського мистецтва існує у департаменті Лувру з 1893 року. 1932 року створюється новий департамент Азіатського мистецтва, якому переходять усі твори ісламської цивілізації Лувру.
Завдяки технологіям Лувр пропонує віртуальні екскурсії для тих, хто фізично не може їх відвідати. Посилання
Цей інноваційний підхід дозволяє ентузіастам мистецтва досліджувати колекції музею, не виходячи з дому.
Скульптури: цей відділ почав формуватися 1817 року, коли в Лувр передали зібрання музею французьких пам’яток, створене після революції на базі творів, вилучених із храмів і покинутих особняків емігрантів
Декоративне мистецтво: один із найбагатших департаментів музею, чия колекція постійно поповнюється. Тут представлені світські та релігійні коштовності, статуетки, меблі, гобелени. Колекція охоплює період від Середньовіччя до ХІХ століття.
Образотворче мистецтво: колекція містить близько 6000 картин, що становлять період від Середньовіччя до 1848 року. Твори, датовані після 1848 року, було передано до Музею Орсей.
Графічне мистецтво: відділ на сьогодні містить понад 135 000 експонатів, розділених на три групи: Зал малюнків, Калькографія, колекція Едмона Ротшильда, передана Лувру в 1936 році, що містить близько 40 000 естампів, 3 000 малюнків та 500 ілюстрованих книг.
Історія Лувру: департамент відкрився 6 липня 2016 року у Годинному Павільйоні музею.
Серед найвідоміших експонатів:
“Мона Ліза” Леонардо да Вінчі.
“Венера Мілоська”.
“Ніка Самофракійська”.
Кодекс Хаммурапі.
«Клятва Горацієв» Жака-Луї Давида.
Французька коронаційна корона та коштовності монархів.
Кодекс Хаммурапі — це цікавий артефакт, який відкриває вікно в стародавні часи та зберігається у відділі старожитностей Близького Сходу музею. Цей стародавній вавилонський правовий кодекс, який датується приблизно 1754 роком до н.е., є одним з найперших значних за обсягом творів в історії людства, які були розшифровані. Кодекс, який викарбувано на великій стелі з чорного діориту, містить понад 280 правил, які регулюють кілька аспектів вавилонського суспільства, і пропонує важливе уявлення про соціальні звичаї та правові рамки стародавньої Месопотамії.
За даними New York Times, у Луврі щорічно знімається понад 500 фільмів та музичних кліпів.
Серед популярних:
«Код да Вінчі» (2006)
«Година пік 3» (2007)
«Вавилон нашої ери» (2008)
«Диво-жінка» (2017)
«Червоне повідомлення» (2021)
«Люпен» (2021)
«Джокер (2024)»
Лувр – це символ Парижа та світової культури.
Щороку музей відвідують мільйони людей з усього світу. Він залишається не лише місцем, де можна побачити найбільші витвори мистецтва, але й важливим центром досліджень, археологічних розкопок та культурних заходів.
У Парижі музеї безкоштовні у першу неділю кожного місяця весь день і в першу суботу кожного місяця лише ввечері, починаючи з 18:00.
Тож пам’ятайте про це, якщо ви вирішите заощадити гроші, відвідуючи музеї в ці дні, тому що черги можуть бути ще більше.
У рамках рекламних кампаній або спеціальних заходів Лувр час від часу пропонує відвідувачам можливість провести ніч у музеї.
