Художник народився 11 листопада 1863 року у заможній родині. Його батько, Жуль Жан-Батист Сіньяк, був виробником розкішних сідел та збруї та інших виробів для конярства. На першому поверсі їхнього будинку була майстерня, на другому – житлові кімнати.
Братів і сестер у Поля Сіньяка не було, і все батьківське кохання залишалось тільки йому.

Після смерті батька в 1880 році Поль не захотів складати іспити на ступінь бакалавра, оскільки вирішив присвятити себе мистецтву. Стан, отриманий у спадок, дозволяв художнику – початківцю не хвилюватися про заробіток.
Захоплення живописом у Поля була скоріше закономірна, ніж випадкова: батько у вільний від роботи час брався за пензлі та олівці та із задоволенням малював. Сім’я недалеко від кварталу, де розташовувалися художні майстерні, куди син із батьком частенько заходили.
Поль Сіньяк офіційно не навчався, але йому потрібен був справжній наставник, і він звернувся до свого кумира Клода Моне. Відправиши прохання про особисту консультацію отримав відмову, метра не цікавила роль педагога.
Натомість своїм досвідом, прийомами та баченням мистецтва з юнаком поділився інший імпресіоніст Каміль Пісарро.
А 1884 року, беручи участь у виставці «Групи незалежних» та на установчих зборах Товариства незалежних художників, Поль Сіньяк познайомився з художником Жоржем Сера, і ця зустріч стала доленосною.

Сера, декількома роками старший за Сіньяка, був на момент їхньої зустрічі вже сформованим художником і частково вченим, який вивчав теорію кольору та закони оптичного сприйняття.
Він розробив власну теорію живопису – пуантилізм (від французького слова «пуант» – крапка).
Суть її в тому, що зображення передається на полотно окремими точковими мазками чистих кольорів, тобто без попереднього змішування фарб. При розгляді картини з певної відстані крапки зливаються, і людське око сприймає цілісний об’єкт.
Сіньяк захопився художніми ідеями Сера і під його впливом також став писати дрібним пуантилістичним мазком.
До нового напрямку, який був названий неоімпресіонізмом, незабаром приєдналися й інші художники — імпресіоніст Каміль Пісарро, Анрі Крос, Максиміліан Люс, Тео Ван Ріссельберг, який тимчасово змінив колишню манеру. Усі вони почали називати себе неоімпресіоністами.
Пізніше Поль познайомився з художником-імпресіоністом Гюставом Кайботтом, який був дуже примітною особистістю, тому що, крім живопису, у нього була ще одна пристрасть – човни.
Кайботт захоплювався веслування. Сіньяк почав займатися вітрильним спортом. Це було популярне хобі в ті роки, але для художника воно стало справжньою пристрастю.
Кайботт став поручителем Сіньяка, коли той подав прохання про вступ до членів Cercle de la Voile. Керівництво Парусного клубу Парижа одноголосно висловилося за кандидата.
Сіньяк вступив до Cercle de la Voile de Paris і незабаром став його віце-президентом, також він спонсорував кілька вітрильних асоціацій та видань, присвячених парусному спорту.
Зрештою він став сам проектувати яхти.
Свого першого вітрильного човна Поль Сіньяк придбав у 1883 році.
Назвав його цікаво – “Мане – Золя – Вагнер” (Le Manet-Zola-Wagner). Насправді тут все було символічно: манера малювати склалася під впливом праць Клода Моне, якого молодий художник обожнював; Еміль Золя – відомий письменник, який виступав на захист нових течій в образотворчому мистецтві; Ріхард Вагнер – композитор, чия музика надихала багатьох поетів та художників.
На цьому човні Сіньяк з великим азартом брав участь у вітрильних перегонах.
На той час у Сіньяка вже було кілька човнів, і гребних, і вітрильних.
Особливо йому подобалися «Валькірія», що стояла на Сені, а в 1899 він власником шлюпу «Маг» водотоннажністю 7 тонн, який з’являвся то в одному, то в іншому порту західного узбережжя Франції.
Однак для задуманої «втечі» потрібно судно, на якому можна було б жити тижнями з хоча б відносним комфортом. І 1891 року Поль Сіньяк замовив на верфі в Роскофі, у Бретані, велику морехідну яхту, яку назвав «Олімпія» на честь картини Едуарда Мане. На цій яхті він вирушив у довге плавання.
Художник виходив до всього атлантичного узбережжя Європи, побував в Іспанії та Голландії, потім каналами перейшов у Середземне море. Подорож тривала і, здавалося, йому не буде кінця. Вода зачаровувала художника. Особливо нічне море.
Він побував у Венеції, в Константинополі, десятках міст, поки не опинився в гавані провінційного рибальського містечка Сен-Тропе і був зачарований ним, що навіть придбав гарний мебльований котедж. Поряд з будинком з’явилася майстерня розміром 9 на 15 метрів.
На відкритому повітрі Сіньяк робив лише замальовки і все частіше писав акварелі, над картинами ж працював у студії із чудовим краєвидом на море.
До нього часто приїжджали друзі – завдяки Сіньяку заштатний Сен-Тропе неухильно перетворювався на елітарне місце.

Всього в різні роки у Синьяка було близько тридцяти човнів – від річкової, зовсім крихітної до солідної морської яхти більше десяти метрів завдовжки. І завдання перед ними він ставив різні – на одних мандрував, на інших брав участь у перегонах”
У 1927 році, під час перебування у Бретані. він купив черговий човен для коротких прогулянок, він назвав його «Місто Гонолулу» і це був його останній човен.
Поль Сіньяк на своїх судах багато подорожував середземноморським та атлантичним узбережжям Франції, отримуючи яскраві враження.
Не дарма його найкращими роботами визнано морські краєвиди. Вони підкорюють глядача багатством квітів та точністю передачі чарівності водної гладі.
У ряді картин художник застосовував «погляд з човна, що стоїть на воді», на них море ніби йде до небес. Він продовжує працювати, завдаючи окремі мазки незмішаними фарбами.
ТОП 5 найдорожчих картин Поля Сіньяка:
“La Corne d’or (Constantinople)” $16.2 млн
“La Corne d’or £7.6 млн
“La Rochelle. Les tours vertes” $6.3 млн
“Venise. La Dogana” $4.3 млн
“Cannes. Les allees” $4.7 млн “