Будівля, в якій сьогодні знаходиться Національний музей дель Прадо, була спроектована архітектором Хуаном де Віллануєвою у 1785 році. Будівництво почалося 1785 р., але війна з Францією заморозила його. У роки війни будівля служила місцем розташування наполеонівських військ.
Музей Прадо був відкритий для публіки 19 листопада 1819 як Королівський музей живопису та скульптури.
На місці, де зараз знаходиться Прадо, в ті роки були луга. Звідти і назва музею: адже «луг» іспанською «prado».
Іспанські монархи були великими поціновувачами мистецтва і ні одне століття збирали шедеври світового живопису у своїх численних палацах. Тепер ці скарби опинилися в стінах нового музею.
Фонд Прадо збирався династіями Габсбургів та Бурбонів упродовж довгих років, з XVI по XIX ст. Саме тому Мадрид володіє однією з найповніших і найрізноманітніших колекцій іспанського та світового живопису.
Спочатку колекція налічувала близько 300 картин,а першою картиною, переданою у фонд музею, було «Розп’яття Христа» Д. Веласкеса.
з 1819 по 1833 р. музей належав безпосередньо Короні. Тут зберігалися, здебільшого, твори іспанських майстрів, звезені з різних королівських резиденцій. У ході революції Королівський музей отримує нове ім’я – Музей Прадо і був оголошений власністю держави.
Розголос про Прадо виходить за межі країни: у XIX – на початку XX ст. багато митців відвідують музей. Серед них Курбе, Мане, Ренуар, Гойа, Пікассо (він навіть був назначений директором музею). Крім того, музей приваблює численних істориків та художніх критиків. Великий потік відвідувачів вимагав реорганізації простору музею і 1918 р. відбувається перше розширення його території.
З того часу Прадо зазнав кількох раундів реконструкції та розширення, останній з яких був завершений у 2007 році.
Тоді ж у роки громадянської війни колекції музею спішно евакуювали з Мадриду.
Понад дві тисячі ящиків, заповнених творами живопису, залишили Іспанію.
З 20 тис. експонатів, зібраних у стінах Національного музею Прадо в Мадриді, на загальний огляд виставлено трохи більше однієї чверті. Інші зразки лежать у спеціальних сховищах та пропонуються до огляду лише на тимчасових експозиціях.
Потреба королівського двору в великій кількості портретів обумовила замови як іноземним, так і іспанським майстрам. Серед портретистів, що обслуговували іспанських королів та аристократів протягом 300 років — Тиціан, Антоніс Мор, Ель Греко, Хуан Пантоха де ла Крус, Алонсо Санчес Коельо, Веласкес, Рубенс, Гойя, ціла низка другорядних майстрів (Хуан Кареньо де Міранда, Бартоломе Естебан Мурільйо, Бартоломе Гонселес і Серрано, Франсіско Камілло, Жан Ранк, Антон Рафаель Менгс тощо).
