“Я викрадаю твори мистецтва, які я хочу бо в мене немає грошей». Це фраза француза Стефана Брайтвізера, якого прозвали «музейним Арсеном Люпеном».
Працьовитий грабіжник протягом семи років з 1995 року викрав понад 250 творів мистецтва і завдав шкоди на $2 млрд.
Першу крадіжку він зробив, коли працював охоронцем у музеї – пряжку 5-7 століття нашої ери.
Робота охоронця в музеї допомогла в його хоббі, на слідстві він розповідав- охоронці в музеях набагато більше уваги приділяє відвідувачам, рідко звертають увагу на стан музейних експонатів і часто в невеликих музеях не має ні камер, ні сигналізації.
Трохи згодом у Стефана з’явилася спільниця- подруга Анна Кэтрин Кляйнклаус, яка розділяла його захоплення.
Молода, модно одягнена пара приходила до музею, найчастіше в середині дня, неспішно вивчала експозиції, а разом із тим і камери стеження, чи підключені вони до мережі, де запасні виходи.
Часто обирали старі музеї- де підлога зі старих скрипучих дощок, слугувала свого роду сигналізацією, з техніки в їхньому арсеналі була телескопічна радіоантена, яка могла перенаправляти камери.
Анна встала в дверях у залі музею і кашляла, попереджуючи тим самим свого друга коли до залу хтось наближався.
Напарникам було тільки 25 років і у середньому вони робили крадіжку кожні 15 днів.
Награбоване ховали під одягом, зазвичай під об’ємні пальта чи плащі.
Стефана так довго не могли спіймати, бо він не продавав украдене.
Награбоване зберігав в будинку, де жив із мамою на мансардному поверсі.
“Печера Алі Баби“, так грабіжник називав свою кімнату, де на стінах висіли полотна Франсуа Буше, Альбрехта Дюрера, Пітера Брейгеля Молодшого.
Тумби були заставлені срібними келихами, тарілками, вазами та чашами. Більше всього Стефан пишався -золотою табакеркою та молитовником, що колись належали Наполеону Бонапарту.
Але у 2001 році Стефан все ж таки припустився помилки, викрадаючи мисливський горн 15 століття з музею Ріхарда Вагнера в Люцерні, грабіжник тільки вдома зрозумів, що не вдягнув рукавички.
Переконавши Анну допомогти йому стерти відбитки, на наступний день вони разом повернулись на місце злочину,
Новина про крадіжку вже розлетілась ранковими новинами, але пару це не зупинило.
Анна пішла у музей, а Стефан нервово заглядав у вікна музею чим і привернув увагу перехожих-які звернулись до адміністрації музею, а ті викликали поліцію.
Брайтвізер був настільки приголомшений затриманням, що навіть не став пручатися.
Швейцарській поліції знадобилося 2,5 тижні, щоб отримати міжнародний ордер на обшук його будинку.
За цей час мати Стефана дізнавшись новини і намагаючись врятувати сина знищила близько 60 картин, частину розрізала на клапті та викинула разом зі сміттям.
А вази, статуетки, ювелірні вироби викинула у річку чи допомагала їй в цьому посібниця Анна доведено слідством так і не було.
В один день багато предметів, що викинула мати грабіжника, прибило до берега, перехожі викликали поліцію.
Поліцейські проводили виїмку ґрунту і було успішно відновлено понад 100 предметів, проте понад 100 було втрачено.
Адвокати крадія апелювали у тому, що обвинувачуваний – тонкий знавець і сентиментальна людина закохана у мистецтво. Таким чином, крав не заради наживи. Він крав, підкоряючись непереборній пристрасті.
Стефана у 2005 році засудили до 48 місяців в’язниці, з яких він відсидів 26.
Його мати отримала 36 місяців, а подруга Анна – 6 місяців.
В 2006 році він написав книгу «Зізнання злодія мистецтва», а в інтерв’ю журналу GQ, крадій вперше розповів як йому вдалося пограбувати близько 200 музеїв та зібрати колекцію скарбів вартістю понад $1,4 мільярда.
Після виходу з в’язниці Стефан не збирався зупинятись, зсилаючись на те, що його повинно оточувате тільки прекрасне мистецтво, а не голі стіни.
І знову крадііжка-арешт-суд-в’язниця і кожного разу все по новому колу. І от даний час Стефан Брайтвізер знову перебуває під домашнім арештом.
