Блак’єр: як Неллі та Карлос створили одну з найзагадковіших колекцій

Вінсент Ван Гог, Поль Сезанн, Едгар Дега, П’єр-Огюст Ренуар, Каміль Пісарро, Поль Гоген, Альфред Сіслей — твори цих художників десятиліттями знаходилися у приватних просторах сім’ї Блак’єр у Буенос-Айресі.

Сьогодні їхня колекція оцінюється приблизно в $450 млн і вперше у такому масштабі виходить на міжнародний арт-ринок. Але за знаменитими іменами та величезними цифрами стоїть історія двох абсолютно різних людей — Неллі Аррієти де Блак’єр та Карлоса Педро Блак’єр.

1995 року The New York Times називала збори Неллі Блак’є найбільшою приватною колекцією мистецтва Аргентини. При цьому сама колекція залишалася напрочуд маловідомою широкому загалу: твори зберігалися в сімейних будинках та інших приватних просторах, а не в музеї. Саме поєднання величезного масштабу та закритості протягом десятиліть створювало навколо зборів майже легендарну репутацію.

Згідно з рейтингом журналу Forbes за 2020 рік, Карлос Педро Блак’єр та його родина посіли 24-те місце серед 50 найбагатших сімей Аргентини, з оціночним чистим капіталом у $490 млн.

Сьогодні історія Блак’єр знову опинилася у центрі уваги. Після смерті Неллі у 2020 році та Карлоса Педро у 2023 році їх діти почали розлучатися зі значною частиною сімейних зборів, а в серпні 2026 року стало відомо, що великий блок творів, що оцінюється приблизно у $450 млн, опинився у Sotheby’s.

Чому колекція настільки цінна:

У колекції були твори найбільших художників європейського мистецтва кінця XIX — початку XX століття:
Вінсент Ван Гог (Каштан у цвіті з рожевими та білими квітами),1890
Поль Сезанн (Арлекін),1888-1890
Едгар Дега (Перед гонкою),1893
Тулуз-Лотрек (Жінка, що сидить у полі зору),1890
П’єр-Огюст Ренуар (У човні (або дівчинка на човні), 1897
Каміль Пісарро (Вид Паризької вулиці)
Моріс де Вламінк (Натюрморт із блакитним глечиком),1908
Поль Сіньяк (Порт-Морен),1905
Дві роботи Моне, які досі залишаються загадкою. Коли було оприлюднено митний файл, повідомлялося, що вантаж до Люксембургу містив «Водяні лілії» 1904 року вартістю $50 мільйонів та іншу роботу 1908 року, оцінену в $42 мільйони, та інших майстрів

Історія колекції фактично розпочалася ще до знайомства Неллі з Карлосом.

Неллі Аррієта де Блак’єр народилася в Буенос-Айресі в 1931 році в сім’ї, тісно пов’язаній з Ledesma – одним із найважливіших підприємств аргентинської цукрової промисловості. Її батько, Ермініо Аррієта, керував сімейним бізнесом, а згодом саме його зять Карлос Педро Блак’єр очолив компанію.

Але головним захопленням Неллі змалку стало не сімейне підприємство, а мистецтво.

В одному з інтерв’ю вона згадувала, що у 17 років, після закінчення школи та вивчення англійської та французької мов, почала відвідувати трирічний курс історії мистецтва. Її викладачем був Лупо Штайн, австрієць та директор буенос-айресської філії знаменитої галереї Wildenstein. Галерея знаходилася на вулиці Флорида та представляла твори провідних європейських художників.

Саме Штайн, за словами Неллі, змінив її ставлення до мистецтва. Вона згадувала, що у галереї можна було побачити роботи Клода Моне, Ренуара, Альфреда Сіслея, Пісарро та інших французьких майстрів ХІХ століття.

Так почалося її колекціонування.

З 1977 до 2011 року Неллі Аррієта де Блак’є очолювала — Асоціацію друзів Національного музею образотворчих мистецтв у Буенос-Айресі. Після цього вона стала її почесним президентом. За роки її керівництва організація підтримувала музей, його розвиток, освітні програми та різноманітні культурні проекти. Неллі була пов’язана також з Teatro Colón, ArteBA та міжнародними музейними організаціями. Академія образотворчих мистецтв Аргентини відзначала її у сфері культури, освіти та збереження художньої спадщини. Жінка, яка десятиліттями допомагала розвивати публічні культурні інституції Аргентини, одночасно зберігала одну з найбільших приватних колекцій країни практично за зачиненими дверима.

Карлос Педро Блак’єр: філософ, юрист та промисловець

Він народився в Буенос-Айресі в 1927 році, навчався в Colegio Champagnat, потім закінчив Вищий інститут філософії та отримав ступінь доктора права та соціальних наук в Університеті Буенос-Айреса. Пізніше Папський Латеранський університет у Римі надав йому почесний докторський ступінь з філософії.

Карлос взагалі був людиною з незвичайним для великого промисловця коло інтересів.

Він писав книги з історії, історії ідей та філософії – всього йому приписують 24 книги. Серед них були «Нотатки до введення у філософію», «Грецьке диво», «Кохання Людовіка XV» та роботи з аргентинської політичної історії.

Але головною справою його життя стала Ledesma.

У 1952 році Карлос одружився з Неллі Арріете. Через кілька років він почав активно працювати в сімейному бізнесі, а 2 лютого 1970 року обійняв посаду президента Ledesma, змінивши свого тестя Ермініо Аррієту. На цій посаді Блак’є залишався 43 роки – до 2013 року.

За час його керівництва Ledesma перетворилася із цукрового підприємства на диверсифіковану агропромислову групу. Саме цей бізнес створив фінансову основу, яка дозволила сім’ї набувати мистецтва на міжнародному ринку.

У зборах були твори аргентинських художників, а також історичні та декоративні предмети. Одним із найбільш показових прикладів був «El Quinteto» Еміліо Петторуті. 1980 року Карлос Педро Блак’єр придбав цю роботу на Sotheby’s за $209 000 — надзвичайно значну для того часу суму для твору аргентинського мистецтва.

Колекція включала також старовинну зброю, аргентинське та французьке срібло XVIII століття, ренесансні бронзи та доколумбове мистецтво.

Картини знаходилися в сімейних просторах, у тому числі у знаменитому будинку Блак’єр на Plaza San Martín у Буенос-Айресі. Не було єдиного музею Блак’єр, куди міг би прийти будь-хто. Не існувало постійної експозиції, яка розповідає історію зборів. Саме тому колекція поступово набула майже міфічного статусу.

Про неї знали дилери, музейні спеціалісти, колекціонери та міжнародний арт-ринок, але побачити усі твори разом було практично неможливо. Навіть сьогодні точне розташування всіх робіт та повний склад зборів публічно відомі далеко не повною мірою.

Чому Блак’єр не створили власний музей?

Після смерті Неллі у листопаді 2020 року, а потім Карлоса Педро у березні 2023 року питання про майбутні збори стало особливо гострим.

Для спадкоємців величезна колекція — це не лише витвори мистецтва вартістю сотні мільйонів доларів.

Це також зберігання, страхування, реставрація, охорона, транспортування, юридичні питання, податки та керування творами.

Але є й інша проблема. Колекція – це продовження особистості її творця.

Неллі та Карлос збирали мистецтво протягом десятиліть. Вони формували збори виходячи з власного смаку, культурного досвіду та особистої історії.

Для наступного покоління ці збори вже можуть не мати такого ж емоційного значення.Тому перед спадкоємцями постає класична дилема: зберегти колекцію повністю, передати її музею, розділити між спадкоємцями чи вивести частину творів ринку.

У випадку Блак’єр сім’я, судячи з подій 2026 року, обрала останній варіант.