Гучний судовий конфлікт через картину Клімта «Портрет фройляйн Лізер»
Нью-Йорк
рік
Рекордний продаж картини Густав Клімт, який у квітні 2024 року став головною сенсацією австрійського арт-ринку, несподівано переріс у міжнародний судовий процес. Полотно, відоме як «Портрет фройляйн Лізер» (Portrait of Fräulein Lieser), було продане у віденському аукціонному домі Im Kinsky за 30 мільйонів євро, встановивши абсолютний рекорд для твору мистецтва, проданого на аукціоні в Австрії.
Історія цієї картини майже нагадує детектив. Робота вважалася втраченою майже сто років і була відома мистецтвознавцям лише за чорно-білою фотографією, зробленою у 1925 році.
Полотно було створене на замовлення впливової єврейської родини Лізер — віденських промисловців і меценатів. У 1917 році одна з юних представниць родини дев’ять разів позувала Клімту, а художник виконав близько двадцяти п’яти підготовчих ескізів. Однак завершити роботу він так і не зміг: у лютому 1918 року Клімт помер, залишивши портрет незавершеним.
Подальша доля картини залишається однією з головних загадок. За даними австрійських архівів, існує версія, що власниця полотна Ліллі Лізер перед своєю депортацією та загибеллю під час Голокосту у 1943 році могла передати картину одній зі своїх довірених осіб. Згодом твір, імовірно, опинився у володінні арт-дилера, пов’язаного з нацистським режимом, а пізніше перейшов до його спадкоємців.
Її повторна поява стала однією з найбільших сенсацій арт-ринку останніх років.
Саме питання походження картини стало причиною гучного судового конфлікту. Через два роки після продажу Патрісія Дж. Ліхі — праправнучка Адольфа Лізера, яка проживає у США, — подала позов до Верховного суду штату Нью-Йорк. Вона стверджує, що є законною спадкоємицею родини Лізер і що ані вона, ані інші члени сім’ї не були належним чином залучені до переговорів щодо продажу картини.
Позов подано проти Єви Роппер, яка представлялася власницею твору, а також проти аукціонного дому Im Kinsky. На думку позивачів, продаж не відповідав принципам реституції творів мистецтва, конфіскованих під час нацистського режиму.
В Im Kinsky наполягають на протилежному. Представники аукціонного дому заявляють, що діяли відповідно до Вашингтонських принципів 1998 року, які регулюють повернення мистецьких цінностей, втрачених у період нацистських переслідувань. За їхніми словами, перед продажем було проведено масштабне дослідження провенансу та досягнуто «справедливого і рівноправного врегулювання» з відомими спадкоємцями.
Втім, Патрісія Ліхі стверджує, що ніхто з нею не зв’язувався, більше того — вона ще до проведення аукціону офіційно заперечувала проти продажу.
Не менш несподіваний розвиток отримала і сама угода. Покупець із Гонконгу, якого представляла компанія Patti Wong & Associates, намагався домовитися з усіма потенційними спадкоємцями після завершення торгів. Однак переговори завершилися безрезультатно, і покупець зрештою відмовився від придбання картини.
Справі надає особливої ваги й нове американське законодавство. У квітні 2026 року набули чинності зміни до HEAR Act, які фактично скасували строки позовної давності у справах про повернення творів мистецтва, втрачених унаслідок нацистських переслідувань. Відтепер суди США не можуть відхиляти подібні позови лише через те, що минуло багато десятиліть після Другої світової війни.
Історія «Портрета фройляйн Лізер» перекликається з іншою знаменитою справою Клімта — поверненням картини Портрет Аделі Блох-Бауер I спадкоємцям родини Блох-Бауер у 2006 році. Тоді багаторічний судовий процес став одним із найважливіших прецедентів у світовій практиці реституції мистецтва.
