Професія куратора пройшла довгий шлях розвитку – з XVIII ст.
Куратор — це не просто охоронець артефактів. Це режисер мистецтва, стратег простору і розповідач, який формує нове сприйняття через діалог творів і глядача. Сьогодні роль куратора стала інтелектуальною та креативною — від добору експонатів до побудови сенсів. Але хто стояв біля витоків цієї професії?
Саме слово “куратор” походить від латинського curare — «піклуватися».
У Стародавньому Римі curatores відповідали за акведуки, архіви, лазні — усе, що вимагало догляду та організації. Проте кураторство у мистецтві народжується значно пізніше.
У XVI столітті з’являються Wunderkammer — «кабінети рідкісностей» європейських аристократів. Це були перші приватні колекції картин, скульптур, мінералів, анатомічних курйозів та інструментів. Їх необхідно було впорядковувати, описувати, демонструвати — саме тут зароджується кураторська функція.
Згодом музеї стають публічними — Лувр, Британський музей, Уффіці. І з’являється новий тип фігури: науковець-зберігач, що формує експозицію, веде каталогізацію, розробляє концепцію.
Та справжній прорив трапився в ХХ столітті, коли куратор перестає бути фоновим менеджером і стає автором, співтворцем ідеї.
Один із перших відомих «офіційних кураторів» був Домінік Віван Денон (Dominique Vivant Denon)
Перший директор Лувру — перший куратор нової епохи
Після Французької революції саме Денон очолив перетворення колишнього палацу на музей. Він не просто зібрав трофеї наполеонівських кампаній — він створив логіку їхнього показу. Структуровані зали, підписані експонати, концептуальний добір — усе це вперше з’явилось саме під його керівництвом.
Він — перший, хто перетворив музей на простір публічної освіти, а не просто зібрання цінностей.
Він створив наратив виставки, а не просто хронологію артефактів.
ТОП 5 кураторів, які змінили виставковий світ назавжди
1. Альфред Х. Барр-молодший (Alfred H. Barr Jr.)
Перший директор MoMA (Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк).
Альфред Барр склався як знавець мистецтв, історик та музеєзнавець у насиченій атмосфері змін та новаторства 1920-х років Барр організував твори за тематичним та хронологічним принципом, що дозволило глядачам простежити розвиток модерністських рухів та їх взаємозв’язку. Такий підхід зробив мистецтво більш доступним та зрозумілим для широкої аудиторії.
Найвідоміша з них — перша ретроспектива робіт Пабло Пікассо у 1940 році. Ця виставка змінила сприйняття творчості художника та стала прикладом для майбутніх музейних ретроспектив.
Його новаторство:
Ввів науковий та історичний підхід до виставок.
Представив модернізм через інфографіку – знамениту діаграму розвитку мистецтва.
Вперше ввів поняття “куратор як інтелектуальний продюсер”
Харольд Зеєман (Harald Szeemann)
Швейцарський куратор, що змінив саму суть кураторства.
Його вважають піонером авторського кураторства.
Поворотним моментом історія кураторства можна назвати виставку 1969 року «Коли відносини стають формою», організовану Харальдом Зеєманом в бернському Кунстхалле. Зеєман підійшов до створення виставки як до художнього акту, сфокусувавшись не так на витворах мистецтва, як на ідеях, які вони несуть. То справді був радикальний відхід традиційного уявлення мистецтва як набору готових об’єктів, запропонованих пасивного сприйняття. Куратор дав художникам можливість створювати роботи безпосередньо у просторі виставки, що дозволило глядачам спостерігати за творчим процесом та взаємодіяти з авторами.. Він довів, що куратор — це теж самостійний автор.
Заснував у Берні «Агентство для інтелектуальної роботи з найму», яке займалося організацією мистецьких виставок. Він не був прив’язаний до якогось конкретного майданчика та організовував масштабні заходи у будь-яких відповідних місцях.
Його новаторство:
Першим представивши інсталяцію як серйозне мистецтво.
Розширивши поняття виставки як досвід, а не просто експозиції.
Працював як незалежний куратор.
3. Понтус Хультен (Pontus Hultén)
Директор Moderna Museet (Стокгольм), Pompidou (Париж)
Понтус Хультен був новатором у кураторстві, який перевернув уявлення про роль музею та його взаємодію з публікою. Він перетворив музеї на живі, відкриті простори, де мистецтво виходить за рамки традиційних виставок, включаючи різні форми, такі як театр, танець, кіно та інші.
Хультен також активно використовував технології та створював інтерактивні інсталяції, щоб залучити глядачів до процесу сприйняття мистецтва та привернути увагу до соціальних проблем. Гультен створив одну з найвідоміших виставок поп-арту та кінетичного мистецтва – “The Machine as Seen at the End of the Mechanical Age”.
Його новаторство:
Один із перших показав, що мистецтво може взаємодіяти з наукою та масовою культурою.
Просував ідею “музею майбутнього”.
- Люсі Ліппард (Lucy Lippard)
Одна з перших, хто поєднав мистецтво з політикою, активізмом та фемінізмом у своїх виставках.
Вона опублікувала понад двадцять книг, написала безліч есе та статей, її діяльність вплинула на розвиток концептуального мистецтва в Нью-Йорку у 1960-х та 1970-х роках.
Крім іншого, вона брала участь у русі феміністського мистецтва, захоплення яким виникло у зв’язку з його очевидним перетином з політикою та соціальною практикою.
Її новаторство:
Кураторка першої феміністичної виставки “Womanhouse”.
Авторка відомої книги “Six Years”, що документувала концептуальне мистецтво.
Популяризувала альтернативні простори для мистецтва.
Олександр Дорнер (Alexander Dorner)
німецький куратор, колишній директор музею Ганновера.
У рамках своєї діяльності він надав художникам свободу самим взаємодіяти з виставковим простором, розробив новий метод експонування авангардного мистецтва в академічних інституціях.
Він вважав, що музеї мають бути гнучкими та пластичними.
Олександр Дорнер стверджував, що епоха традиційних та класичних виставок пішла, тому що у світі сучасного мистецтва немає колишнього порядку та стабільності, навпаки, є різноманітність та велика кількість вибору. У зв’язку з цим у контексті актуального мистецтва більш привабливими стають ті проекти, які пропонують досвідченому глядачеві нові, експериментальні об’єкти, які раніше не зустрічалися.
Його робота збіглася з заснуванням Баухауза, і він був провідною фігурою в колекціонуванні авангардного мистецтва в Німеччині 1920–1930-х років, зосередивши увагу на конструктивізмі і таких художниках, як Казимир Малевич, Піт Мондріан та Ель Лісицький.
