Моне, якого майже сто років ніхто не бачив

Париж

рік

Майже сто років одна з пізніх картин Клода Моне залишалася невидимою для публіки. «Іриси» (1924–1925) зберігалися у приватній колекції родини Шлюмберже, не брали участі у виставках, не з’являлися на великих ретроспективах. Не було й аукціонної історії, яка зазвичай супроводжує знакові твори: жодних гучних торгів, зміни власників чи рекордних ставок.

Фактично протягом десятиліть про картину нагадували лише чорно-білі фотографії.

Тепер ця історія змінюється. 17 вересня 2026 року Sotheby’s уперше представив «Іриси» публіці в Парижі — вже не на старій фотографії, а в оригіналі, з усіма кольорами та фактурою живопису Моне.

А 22 жовтня полотно виставлять на торги Sotheby’s у Парижі.

Історія походження картини.

«Іриси» були написані у 1924–1925 роках, лише за рік-два до смерті художника у 1926 році.

Її шлях можна описати коротким ланцюжком:
Клод Моне → Мішель Моне → Катя Гранофф → Жанна Шлюмберже → родина Шлюмберже → Sotheby’s.

Після смерті Клода Моне його твори залишалися у власності родини, а згодом частина пізніх робіт опинилася у руках французької галеристки Каті Гранофф. У 1950-х роках, коли Жанна Шлюмберже формувала свою колекцію, пізній Моне ще не мав того статусу, який він отримав згодом.

У пізніх роботах художник дедалі більше відходить від чітких контурів і традиційного способу передавати предметний світ. Квіти, вода, світло, відображення та рослинність починають перетікати одне в одне.

Ще одна особливість «Ірисів» — їхній стан.

За інформацією Sotheby’s та спеціалістів, полотно збереглося на оригінальному полотні, без підкладки та без лаку і не зазнавало реставрації. Для пізнього Моне це особливо важливо. Його живопис багато в чому існує не лише завдяки кольорам, а й завдяки самій матеріальності фарби — товщині мазка, фактурі поверхні та тому, як світло взаємодіє з пігментом.