Жан-Оноре Фрагонар

Одного разу, невдовзі після завершення виставки у Паризькому Салоні, до відомого художника історичного жанру Габрієля Франсуа Дуаєна завітав вельми поважний гість — барон де Сент-Жюльєн, витончений придворний аристократ.

Барон не приховував свого захоплення майстерністю митця та палко заявив, що мріє мати власний шедевр, написаний у стилі Дуаєна.

Барон розповів сюжет,як уявляє картину, на якій його коханка ніжно гойдається на  гойдалці, а розгойдує її — не хто інший, як сам єпископ! Себе ж він бажав бачити на полотні, милуючись принадами своєї дами знизу.

Таке легковажне замовлення вразило Дуаєна — подібна фривольність була надто далекою від серйозної тематики його творів. Тож художник  запропонував барону звернутися до іншого майстра — Жана-Оноре Фрагонара, відомого своїм витонченим та грайливим стилем.

Фрагонар охоче взявся за роботу — і створив “Гойдалку” (фр. Les Hasards heureux de l’escarpolette), яка миттєво стала хітом серед французької аристократії. Ця картина не лише принесла художнику широку славу, а й вважається одним із найяскравіших прикладів рококо.

Та за грайливим сюжетом ховається глибша іронія. Гойдалка у творі — це символ мінливого щастя, миттєвого задоволення, яке може легко вислизнути з рук. У русі гойдалки — небезпека— наче натяк на крихкість людського становища у світі.

Деякі мистецтвознавці також бачать у картині опис: внутрішній конфлікт жінок того часу — між коханням і шлюбом за розрахунком, між голосом серця та вимогами родини.