Каспар Давид Фрідріх
У 1903 році твір з’явився на берлінському аукціоні Rudolph Lepke’s Kunst, причому продавався зовсім не як робота Фрідріха: авторство приписували художнику Карлу Блехену, який також звертався до краєвидів Рюгена.
Лише 1920 року мистецтвознавець Курт Карл Еберлейн разом із консультантом – хранителем Берлінської національної галереї Гвідо Йозефом Керном — атрибутували картину Фрідріху.
Так майже через сторіччя після її створення перед мистецтвознавцями постало питання: хто насправді написав цей пейзаж. Після додаткового вивчення твір остаточно увійшов в історію мистецтва як робота Каспара Давида Фрідріха — і сьогодні вважається одним із найвідоміших образів німецького романтизму.
“Крейдяні скелі на острові Рюген”
Музей Оскара Рейнхарта у Вінтертур, Швейцарія
Картина, в якій романтичний пейзаж перетворюється на історію про людину перед нескінченною природою.
Виниклий віком раніше тренд на подорожі руїнами Італії за часів наполеонівських воєн поступово перетворився на розвиток внутрішнього туризму: платоспроможні жителі Європи вирушали відкривати для себе вже не лише далекі країни, а й рідні простори. Тому на полотнах художників-романтиків все частіше стали з’являтися не екзотичні види, а цілком знайомі середньоєвропейські пейзажі, і живопис Фрідріха не став винятком.
За найпоширенішою версією, “Крейдяні скелі на острові Рюген” з’явилися після весільної подорожі художника з дружиною Кароліною влітку 1818 року, частиною якого було відвідування острова Рюген, знаменитого своїми крейдяними скелями та краєвидами на Балтійське море.
На одному зі скелястих уступів Фрідріх розмістив трьох персонажів: юнака, який дивиться в далечінь праворуч, ймовірно, свого брата, дружину Кароліну ліворуч біля куща і чоловіка, що нахилився до землі, в центрі, в якому традиційно бачать самого художника. Особливо цікаво, що Фрідріх написав людей буквально на краю прірви, але при цьому створив одну з найсвітліших і життєрадісних картин своєї творчості. Замість страху герої немов цікавляться: жінка показує вниз, один чоловік обережно наближається до самого краю, а інший спокійно дивиться на море, за яким відкривається нескінченний обрій.
У цьому полягає одна з головних особливостей романтизму Фрідріха — людина піщинка перед величчю природи, але у цей момент особливо гостро почувається частиною величезного світу.
