“Леді Шалотт”
галерея Тейт, Лондон
Англійський живописець Джон Вільям Уотерхаус був зачарований старовиною: він надихався біблійними притчами, кельтськими легендами, міфами та лицарськими романами. Та найсильніше вразила уяву художника трагічна історія дівчини з поеми «Чарівниця Шалотт», яку він втілив у своїй найвідомішій картині — «Леді Шалотт».
Прекрасна Елейн, зачарована мешканка замку, приречена ніколи не бачити світу на власні очі. Вона має лише чарівне дзеркало, у якому відбивається життя зовні — яскраве, справжнє, живе. Вона дивиться на нього і вишиває побачене у гобеленах. Але одного дня у дзеркалі з’являється лицар Ланселот — і серце дівчини розривається між страхом і коханням. Вона порушує заборону, дивиться у вікно — і прокляття спрацьовує. Дзеркало тріскає, гобелени втрачають сенс, її життя — теж.
Уотерхаус увіковічнив Елейн у її останній миті: вона пливе човном до замку коханого, знаючи, що вже не повернеться. На носі човна — три свічки, з яких дві згасли. Човен — символ труни, на ній недбало лежить гобелен, яким вона так дорожила. Але все було марно, справжнє життя куди цікавіше за придумані міражі. Жаль тільки, що вона виявилася такою короткою і трагічною. Вона обрала не жити в ілюзії, а бодай на мить доторкнутися до справжнього. Навіть якщо ціною стане смерть.
Пізніше Уотерхаус написав ще дві картини, присвячені «Леді Шалотт».
