Цікаві факти про мистецтво

Мистецтво вміє дивувати навіть у найнесподіваніший спосіб — коли виявляється, що звичайний колір може належати корпорації так само, як картина належить художнику. Або коли живописець, знаний своїми полотнами з паризьких кабаре, насправді був геніальним кулінаром, здатним нарядитися самураєм заради вдалої вечері.

Продовжуємо рубрику «Інсайди художнього світу» — сьогодні про кольори під замком і смаколики від Тулуз-Лотрека.

Кольори, які не можна використовувати без дозволу

Здавалося б, колір — це те, що належить усім. Але у світі мистецтва й бізнесу існують відтінки, захищені патентами та контрактами, — використати їх без ліцензії просто так не вийде.

Найвідоміший приклад — Vantablack, один із найтемніших кольорів, відомих людству: матеріал із нанотрубок, що поглинає 99% світла. Ексклюзивну ліцензію на його використання в мистецтві отримав скульптор Аніш Капур, чим викликав хвилю обурення серед інших художників.

Але Vantablack — лише вершина айсберга. Свій фірмовий відтінок є і в інших брендів:

рожевий — власність Mattel (колір ляльки Barbie);
блакитний — товарний знак Tiffany;
яскраво-синій — так званий International Klein Blue, запатентований художником Івом Кляйном;
фіолетовий — належить Cadbury;
пурпуровий — закріплений за T-Mobile;
коричневий — фірмовий колір UPS;
зелений — товарний знак John Deere.

Виходить, що навіть колір може стати таким самим об’єктом інтелектуальної власності, як картина чи скульптура.

Анрі Тулуз-Лотрек: художник, який готував не гірше, ніж малював

Тулуз-Лотрека знають переважно як хроніста паризької богеми — але мало хто згадує, що до кухні він ставився з не меншою пристрастю, ніж до полотна.

У його кулінарному репертуарі — перепели в золі, дрозди в ялівцю, тушковані морські свинки, дикий лісовий голуб з оливками. Художник підходив до створення страв так само творчо, як і до живопису: екстравагантні інгредієнти та хитромудрі рецепти були для нього не менш важливими, ніж композиція на полотні.

Щоп’ятниці Лотрек влаштовував для друзів імпровізовані звані обіди на 8–10 осіб — і робив це з театральним розмахом. Заради більшого ефекту він міг нарядитися самураєм або танцівницею фламенко, вигадував тематичні алкогольні коктейлі та влаштовував костюмовані фотосесії.

Після смерті художника його друг дитинства Моріс Жуаян видав книгу рецептів Лотрека під назвою «Мистецтво кухні». Спершу вона вийшла обмеженим тиражем, але згодом витримала ще кілька перевидань — попит на кулінарну спадщину живописця не згасав.

Від запатентованого чорного кольору до звану обідів у костюмі самурая — мистецтво продовжує проникати в найнесподіваніші сфери життя. У рубриці «Інсайди художнього світу» ми й далі шукатимемо такі історії.

До зустрічі у наступному випуску.